Встановлення черговості спадкування: що необхідно знати.

01.11.2019 / 12:44

Свідоцтво про право на спадщину може одержати спадкоємець, який прийняв спадщину, тобто подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Отримання свідоцтва на спадщину є обов’язковим, якщо спадкоємець прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація.
Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини на підставі заяви спадкоємців. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.
При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяви про видачу свідоцтва. Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин.
Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов’язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.
При оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з’ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на -1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Якщо спадкоємців декілька, то кожному із них видається окреме свідоцтво про право на спадщину із зазначенням його частки.
При оформленні спадщини за заповітом нотаріус надає правову оцінку заповіту, перевіряє його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі. У разі визнання заповіту недійсним спадкування відбувається за законом.
Свідоцтво про право на спадщину оформляється в двох примірниках, один з яких залишається в матеріалах спадкової справи.
За згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. Також такі зміни можуть бути внесені на вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду. У таких випадках нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.
Свідоцтво про право на спадщину може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.


Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.
Законом визначаються п’ять черг спадкоємців за законом, а саме:
1) У першу чергу право на спадкування за законом мають:
 діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті;
 той з подружжя, який його пережив;
 батьки спадкодавця.
2) У другу чергу право на спадкування а законом мають:
 рідні брати та сестри спадкодавця;
 баба та дід спадкодавця як з боку батька, так і з боку матері.
3) У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.
4) У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
5) У п’яту чергу право на спадкування за законом мають:
 інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення (ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця, народження самого спадкодавця не входить до цього числа);
 утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї (утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).
Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини.
Також, особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, можуть змінити розмір частки когось із них у спадщині щодо рухомого майна. Розмір частки у спадщині когось із спадкоємців щодо нерухомого майна або транспортних засобів може бути змінено виключно за письмовою угодою між всіма спадкоємцями, посвідченою нотаріусом

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має будь-яка фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Це право здійснюється особисто, вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Він має бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом. Посвідчені заповіти підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі.
Нотаріус, свідки та інші залучені до оформлення заповіту особи, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Також заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, за виключенням осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. У цьому разі така особа не може одержати право на спадкування.
Законодавства передбачає право заповідача зробити у заповіті заповідальний відказ, тобто покласти на спадкоємця за заповітом виконання будь-якого зобов’язання на користь однієї або кількох осіб (відказоодержувачів). Наприклад, заповідач має право покласти на спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, обов'язок надати іншій особі право користування ними.
Право користування майном, одержане за заповідальним відказом, не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача.
Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно.
Спадкодавець має право встановити у заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб.
Також, заповідач може скласти так званий заповіт з умовою, тобто обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наприклад, наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Така умова має бути визначена у заповіті та існувати на час відкриття спадщини. Заповідач не може виставляти умови, які суперечить закону або моральним засадам суспільства, інакше такі умови вважатимуться нікчемними.
Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.
За бажанням спадкодавець може скласти секретний заповіт, тобто такий заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Для цього, особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному та підписаному конверті нотаріусові. Після цього нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. Конверт, в якому зберігається заповіт, відкривається нотаріусом, а сам заповіт оголошується нотаріусом, в день оголошення заповіту після відкриття спадщини у присутності заінтересованих осіб та двох свідків. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст заповіту.
Після відкриття спадщини спадкоємцями здійснюється тлумачення заповіту. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Крім того, за позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.